Технології удобрення сільськогосподарських культур

ozimaya_pshenica Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів живлення з ґрунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: 28-37 кг азоту; 11-13 кг фосфору; 20-27 кг калію, 5 кг кальцію, 4 кг магнію, 3,5 кг сірки та 5 г бору, 8,5 г міді, 270 г заліза, 82 г марганцю, 60 г цинку, 0,7 г молібдену. Слід зазначити, що чим більший урожай і вища доза мінеральних добрив, тим більший винос поживних речовин. Аналіз показує, що достатньої кількості елементів живлення в легкодоступній формі в ґрунті майже не буває, тому для одержання високого врожаю під озиму пшеницю необхідно вносити мінеральні добрива. Співвідношення елементів живлення. Найбільший ефект дає повне забезпечення потреб рослин озимої пшениці всіма елементами живлення. Урожайність залежить від лімітуючого чинника, тобто від того елемента, якого найменше міститься в ґрунті в доступному для використання рослинами вигляді. Неправильне співвідношення азоту, фосфору і калію призводить до зменшення продуктивності рослин, ураження хворобами, зниження якості зерна та ін.

Способи і строки внесення.
     Мінеральні добрива можна вносити під основний обробіток восени, давати в рядки при сівбі іпідживлювати ними посіви під час вегетації. Повну норму фосфорних і калійних добрив необхідно вносити під основний обробіток. Перенесення цих добрив для осіннього чи весняного підживлення набагато знижує їх ефективність. Краще вносити добрива під оранку, тоді вони перемішуються з шаром ґрунту на глибину оранки від 5-10 до 22-25 см. Глибоке перемішування добрив сприяє кращому розвитку кореневої системи, проникненню її на більшу глибину в початкових фазах росту і підвищенню зимостійкості.

Норми внесення добрив.
     При внесенні Р90-120К90-120під оранку рослини повністю забезпечені фосфором і калієм впродовж всієї вегетації, тому немає потреби вносити мінеральні добрива в рядки під час сівби. Рядкове внесення збільшує тривалість сівби і затрати на виробництво зерна. Крім того, гранули добрив, які розміщуються поруч з висіяним насінням, розчиняючись, підвищують концентрацію ґрунтового розчину і на 3-6% зменшують польову схожість.
Оскільки практично всі азотні добрива є легкорозчинними, то у разі необхідності невелику частину їх вносять восени, а решту використовують під час весняно-літніх підживлень у фазах найбільшої потреби їх для росту і розвитку рослин.
     Дещо інші рекомендації наукових установ щодо внесення азотних добрив у посушливих умовах Півдня України.На важких глинистих і суглинистих ґрунтах, до того ж за недостатньої кількості опадів, вимивання азоту за межі кореневмісного шару ґрунту не виявлено. Він може переміщуватися в глибші шари, але не безповоротно. Із висхідними водами нітратний азот піднімається у верхній шар ґрунту і використовується рослинами. Тому в умовах Степу важливе значення має осіннє внесення азоту, яке за даними багатьох дослідників є більш ефективним ніж весняне, особливо пізньовесняне. Проте якщо восени добрива не використовували, внесення азоту рано навесні на вологий ґрунт сприяє збільшенню густоти стебел, особливо на зріджених чи недостатньо розвинутих посівах.
     При пересиханні верхнього шару ґрунту підживлення рекомендується проводити прикореневим способом. Розроблено різні системи азотного удобрення. Вони можуть складатися з дво-, три- і чотириразових підживлень.
     Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N30. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики. Якщо загальна доза азоту не перевищує N60, допускається її одноразове внесення восени.

Ранньовесняне (регенеративне).
     Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох чинників — стану посівів і часу відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30% (N30 ) від повної норми азоту.
     Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої багаторічної дати, добре ростуть у висоту і завдяки посиленому кущінню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600-700 шт./м2. У лісостеповій зоні Західної України відновлення весняної вегетації, як правило, настає у березні-квітні.
     Якщо посіви зріджені (200-230 рослин на 1 м2), під час першого підживлення вносять N60-70. За наявності 180-200 рослин на 1 м2 дозу азоту для першого підживлення збільшують до N80-100.
     Норму азоту збільшують в роки з пізньою весною, що характеризуються пізнішим відновленням весняної вегетації (близько 6 квітня), внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується. В роки з ранньою весною (відновлення вегетації настає в середині березня) на добре розвинених густих посівах перше підживлення проводити недоцільно.
     Найбільша віддача добрив від першого підживлення забезпечується у випадку прикореневого внесення з використанням зернових сівалок (С3-3,6А-01, СЗ-5,4-01) з боронами, коли гранули добрив загортаються в ґрунт. Використовують також навісні розкидачі НРУ-0,5, НРУ-0,6, МВД-900, які рівномірно розкидають добрива на полі. Особливо ефективне внесення азотних добрив по тало-мерзлому ґрунті.
    Друге підживлення — продуктивне — найбільш впливаєна врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку. До підживлення необхідно нести гербіциди, щоб не допустити засвоєння азоту бур’янами. Сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю наближаються до головного стебла. Якщо рано навесні внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50%, або N60-90.
     Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою. Для запобігання втратам амонійної форми азоту з аміачної селітри, за наявності вітру і сухої погоди та недостатньо розвинутого травостою доцільно проводити підживлення вранці і ввечері.
     Друге підживлення — вирішальний чинник роздрібненого внесення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, його озерненість, а значить — і на підвищення врожайності озимої пшениці.

Третє підживлення (якісне)
     Вносять решту азоту(N30-60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна. Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу, зростає маса 1000 зерен. Впливає на врожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані діагностики.
     З метою одержання високої врожайності (50—70 ц/га) і якості зерна (вміст білка 13-14%, клейковини 27-30%) на кожну тонну зерна необхідно вносити орієнтовно 30 кг/га діючої речовини азоту. 

Хочемо нагадати, що позакореневе підживлення,є допоміжним способом застосування добрив, а не основним!

     Ступінь (відсоток) засвоєння елементів живлення з добрив через листя є значно вищим, порівняно із їх засвоєнням з добрив, що внесені в ґрунт. Але обсяги засвоєння елементів через листки обмежені. Найшвидше листками засвоюється азот, магній, калій, повільніше сірка і ще повільніше фосфор, кальцій та мікроелементи. Незважаючи на цю різницю у швидкості проникнення елементів живлення в рослину, вони в цілому засвоюються листками набагато швидше, ніж кореневою системою з ґрунту.
     Важко розглядати листкове підживлення як спосіб застосування фосфору, калію, кальцію тощо. Проте азот можна вносити у значно більших кількостях, а потребу в мікроелементах часто повністю задовольняють цим способом.
     Мікроелементи за листкового внесення в 10 разів ефективніші, ніж за внесення їх у ґрунт, де вони можуть зв’язуватись у недоступні сполуки.Листкове удобрення азотом особливо ефективне на здорових рослинах, що добре забезпечені іншими елементами живлення.
     Кращим добривом для цього є карбамід, який не спричинює таких опіків, як аміачна селітра. Обприскувати посіви рекомендується у хмарну погоду, за нижчих температур (не більше 20° С) і доброї вологості ґрунту, найкраще ввечері або зранку.
     Удобрення карбамідом можна проводити практично при всіх обприскуваннях фунгіцидами та інсектицидами. Додавання до робочого розчину карбаміду зумовлює кращу пропускну здатність кутикули листків, що сприяє проникненню в рослину пестицидів, підсилює їх ефективність, полегшує засвоєння через листя інших елементів живлення.
     За високої концентрації водний розчин карбаміду може спричинити опіки. Молоді рослини більш стійкі до них, краще використовують азот. Максимальні безпечні норми внесення карбаміду подано в табл. 10. Внесення одночасно з карбамідом сірчанокислого марганцю у 5% концентрації зменшує небезпеку опіків від карбаміду.
     Необхідно враховувати, що розчинення 20 кг карбаміду в 100 л води знижує температуру розчину приблизно на 9° С. Дуже холодний розчин може спричинити термічний стрес рослин.

Значення мікроелементів
     У зв’язку з ростом урожайності і збільшенням виносу різних елементів з ґрунту, значно зростає значення мікроелементів. Бор, мідь, марганець, цинк, молібден, кобальт і ін. є каталізаторами багатьох ферментних процесів у рослинній клітині, покращують обмін речовин і позитивно впливають на урожай і якість зерна. Використовують їх для передпосівної обробки насіння чи при позакореневому підживленні пшениці.
     Є дві обставини, що спричинюють включення у систему удобрення внесення мікроелементів: перша — це зменшення їх надходження в ґрунт, друга — інтенсивні технології вирощування. Раніше потреба у мікроелементах задовольнялася внесенням гною та мінеральних макродобрив. Нині використовують висококонцентровані добрива, які не містять мікроелементів, а внесення органічних добрив різко зменшилося. Тому з’явилася потреба у внесенні мікродобрив.
     При формуванні низьких рівнів урожайності зерна (20-30 ц/га) на більшості типів ґрунтів обмежуючим чинником росту продуктивності є недостатнє забезпечення макроелементами. Вирощування високих урожаїв за інтенсивної технології базується на внесенні значно більших норм мінеральних добрив, які перестають бути обмежуючим чинником. Подальший ріст урожайності вже залежить від елементу живлення, який є в мінімумі.
     Часто нестача декількох грам одного з необхідних мікроелементів може обмежити засвоєння інших елементів живлення і зупинити подальше зростання врожайності навіть на високих фонах NPK.
     За високих норм NPK різко збільшується швидкість та тривалість засвоєння мікроелементів.
     Мікроелементи не можуть бути замінені іншими поживними речовинами. Необхідно враховувати й екологічні аспекти. За внесення високих норм мінеральних добрив значна частина NPK не може засвоюватись культурою, а отже втрачається, вимивається з ґрунту, забруднюючи навколишнє природне середовище. Отже, застосування мікроелементів має подвійну користь:

  • підвищення врожайності та якості продукції;
  • зменшення негативного впливу інтенсивних технологій на навколишнє природне середовище

     За наявності необхідної кількості мікроелементів рослини синтезують повний спектр ферментів, які дозволяють інтенсивніше використовувати енергію, воду, елементи живлення для формування вищої врожайності. Вони сприяють розвитку потужної розгалуженої кореневої системи, яка забезпечує повніше засвоєння рослинами елементів живлення з ґрунту. Підвищується стійкість рослин до посухи, холоду, ураження хворобами.
     Доступність макро- і мікроелементів залежить від типу ґрунту, вмісту елементів живлення, реакції ґрунтового розчину. Мікроелементи у формі неорганічних солей доступні для рослин в дуже незначних кількостях і переважно на кислих ґрунтах, лише молібден засвоюється на лужних.

Схема застосування YaraVita Рексолін на зернових культурах
     Для зернових ідеально підходить мікродобриво YaraVita Рексолін АБС (4% Fe-ЕДТА; 4% Mn-ЕДТА; 1,5% Zn-ЕДТА; 1,5% Cu-ЕДТА; 0,03% Co-ЕДТА; 0,5% B; 0,1% Mo; 9% MgO; 7% SО3). Це комплексне мікродобриво характеризується дуже високим вмістом марганцю, цинку і міді і пропорції цих мікроелементів наближені до потреб зернових культур. Крім того, в YaraVita Рексолін АБС присутні всі інші мікроелементи в необхідних для рослин пропорціях. Бор (разом з міддю) покращує зав’язь, магній підсилює фотосинтез, молібден і кобальт покращують засвоєння азоту. Перша важлива стадія розвитку рослини — проростання. Відомо, що підвищити енергію проростання і схожість можна за допомогою передпосівної обробки насіння мікроелементами. Так, обробка насіння сільськогосподарських культур мікродобривами сприяє підвищенню врожайності зернових культур на 1,5-3 ц/га, кукурудзи — на 5-6 т/га.
     Додавання YaraVita Рексолін АБС до протруйників дозволяє підвищити опірність рослин до захворювань в період проростання, стимулює інтенсивний ріст кореневої системи. У результаті виходять більш дружні і вирівняні сходи. Застосування YaraVita Рексолін АБС поєднується з централізованим протруюванням насіння напівсухим методом. Витрата для зернових — 100-150 г на тонну насіння. Прибавка від використання YaraVita Рексолін АБС при передпосівному протравленні становить 1,5-3 ц / га, в той час як витрати на гектарну норму витрати Рексолін АБС складають від 5 до 7 грн.
     Друга важлива стадія розвитку зернових — кущіння, коли відбувається закладка колоса. Додавання 100 г YaraVita Рексолін АБС при обробці гербіцидом на цій стадії дозволяє підвищити врожайність на 3-5 ц/га. Для зниження негативного гербіцидного впливу на рослину можна також використовувати водорозчинне добриво Фолікер 18-18-18+ МЄ в кількості 2,5-4 кг на га.
     Третя критична стадія (колосіння-молочна стиглість) впливає на налив зерна і якість. Застосування 0,35-0,50 кг YaraVita Рексолін АБС спільно із карбамідом та YaraVita Тіотрак (сірка) на цій стадії дозволяє значно підвищити якісні показники продукції.

sunflower
      На странице «Яра Онлайн Подсолнечник«, Вы сможете ознакомиться с фотоотчетом о применении удобрений YaraMila на подсолнечнике.

Загальна кількість елементів живлення, які соняшник використовує для формування врожаю, досягає значних величин, особливо при посіві інтенсивних гібридів (Сингента, Піонер та інші) урожай яких досягає 35-45 ц / га. Винос поживних речовин визначається конкретними грунтово-кліматичними умовами, продуктивністю гібрида, агротехнічними і організаційними умовами. Азоту і фосфору соняшник виносить у великих кількостях в порівнянні з іншими польовими культурами, а по винесенню калію йому взагалі немає рівних. Вимоги до вологи соняшник пред’являє досить високі, хоча вважаэться посухостійкою рослиною. Транспіраційний коефіцієнт — 470-570. Насіння соняшника при проростанні поглинає 70-100% вологи від своєї маси. Загальна витрата грунтової вологи під час вегетації з одного гектара становить 3900-5800 м3. Рослини використовують вологу з глибини до 3 м, висушуючи іноді повністю 1,5-метровий шар грунту. Від початку розвитку до утворення кошиків, соняшник витрачає 20-25% від загальної потреби у воді, засвоюючи її в основному з верхніх шарів ґрунту. Найбільше вологи (60%) він засвоює у період утворення кошика-цвітіння. При нестачі вологи в цей період кошики і насіння бувають недорозвиненими. Тому заходи з нагромадження вологи в ґрунті є основою одержання високих врожаїв.
     Соняшник дуже вибагливий до інтенсивного сонячного освітлення. Це рослина короткого дня. Соняшник добре росте на чорноземах різних типів та каштанових грунтах, погано — на важких глинистих схильних до заболочування та піщаних і супіщаних грунтах. Сприятливими для росту рослин є інтервал рН 6,0-6,8.
     На врожаї 20 ц /га соняшник виносить азоту 56-58 кг / га, фосфору — 22 кг / га, калію — 30 кг / га. Вся побічна продукція, в якій міститься азоту 50 кг / га, фосфору 25 кг / га, калію 180-200 кг / га залишається на полі і в якості виносу не може бути використана. Тому вище наведені цифри говорять про залучення в оборот елементів живлення, а не їх винос. В залежності від факторів середовища й умов живлення ці величини в значній мірі можуть змінюватися. У процесі вегетації соняшник поглинає поживні речовини нерівномірно. Велика кількість азоту і фосфору в нього надходить до цвітіння, коли утворюються листки, стебло і коріння. Після появи кошиків поглинання фосфору різко зменшується. Калій поглинається соняшником майже протягом всієї його вегетації, але особливо інтенсивно — до цвітіння. На ріст, розвиток і врожай соняшнику, різні поживні речовини діють по-різному.
      Азот. Підсилює ріст рослин, сприяє формуванню більших рослин і кошиків. Однак надмірне азотне живлення подовжує вегетаційний період, несприятливо позначається на накопиченні олії в насінні тому, що вміст білка в насінні підвищується, а їх олійність різко знижується. При надмірному живленні азотом зростає ймовірність вилягання рослин і ураження хворобами (фомопсис, біла гниль). Загальна потреба соняшнику в азоті складає від 130 до 200 кг. згідно німецьких досліджень. Соняшник дуже чутливий до збільшенного живлення азотом, що впливає на ураження хворобами, кут нахилу кошка, а також впливає на вміст олії. Головною умовою застосування азотних добрив, є визначення оптимального значення в залежності від кількості азоту в грунті. Деякі рекомендації: — низька та середня забезпеченість: 100 кг  д.р. N минус Nmin.; — висока забезпеченість: 120  кг  д.р. N минус Nmin.; — не використовувати органічні добрива, так як не можливо спрогнозувати вплив на врожайність; — використовуйте азотні добрива на початкових етапах росту та розвитку; — бажано використання безхлорних форм добрив. Фосфор. Сприяє більш потужному розвитку кореневої системи, закладці репродуктивних органів з великим числом зародкових квіток у кошику, тому важливий на початкових етапах розвитку до 3-4 пар справжніх листків. При достатньому фосфорному живленні прискорюється розвиток рослин, більш раціонально витрачається волога, внаслідок чого вони більш стійко переносять суховії і нестачу вологи в грунті. При посиленому фосфорному харчуванні різко знижується коефіцієнт водоспоживання рослинами соняшника.
Калій. При виникненні дефіциту калію стебла рослин соняшнику стають крихкими і тонкими. Недостатнє живлення калієм призводить до формування зерна з невеликим вмістом олії; знижується врожай соняшнику, а також змінюється рівень вмісту насичених і ненасичених жирних кислот. На бідних калієм грунтах ріст рослин утруднений. Молоде листя розвиваються в щільних розетках і в кінцевому підсумку розвивається в коричневі омертвілі «клаптики». Внесення відповідних кількостей калійних добрив здатне запобігти цій проблеми. Достатня кількість калію особливо важливо для посухостійкості рослин, в регіонах з низьким рівнем опадів. В сівозмінах де вирощується соняшник, кукурудза, соя, особливо важливо внесення 1 раз на 3-4 роки калію хлористого в нормі 200-300 кг у фізичній вазі, що забезпечить достатній рівень доступного калію. Хлор. Соняшник є помірно чутливою культурою до хлору. В звязку з тим, що як правило, калійні добрива включають в себе хлор, тому підвищені норми калію краще вносити з осені, щоб за зимово-весінній період хлор вимився в нижні горизонти грунту, а при посіві, бажано,  використовувати безхлорні види добрив. Сірка. За вегетацію, в середньому, соняшник потребує 20-30 кг. сірки у формі сульфат-іону, що впливає на мінералізацію азоту. При застосуванні азотних добрив, необхідно вносити добрива з сіркою з коефіцієнтом NS 4:1.
  Магній. На початкових етапах розвитку, соняшнику необхідна велика кількість магнію для утворення хлорофілу та вуглеводів але в дуже короткий період, крім того, магній необхідний під час «наливу» сімянок олією. Для одержання врожаю 40ц/га необхідно забезпечити надходження 700 г. магнію. Дефіцит магнію на соняшнику
Бор. Має великий вплив на вуглеводний, білковий і нуклеїнових обмін, ряд інших біохімічних процесів в рослинах. При його нестачі порушуються синтез і особливо пересування вуглеводів, формування репродуктивних органів, запліднення і плодоношення. Бор не може реутилізуватись в рослинах, тому при його нестачі, перш за все, страждають молоді органи, відбувається відмирання точок росту. Соняшник є дуже вимогливим до бору і чутливим до його нестачі. За вегетаційний період соняшник виносить близько від 200 до 400г. бору. Гострий дефіцит бору викликає у соняшнику повне відмирання точки росту. При більш пізньому прояві недоліку бору спостерігається ненормальний розвиток квіток, пустоцвіт і зниження врожаю насіння. При застосуванні позакоренвого підживлення рослин соняшщнику бором, бажано проводити 2-3 обробки по 150 г/га.

 дефицити бора дефицит бора 2 

Дефіцит Бору на соняшнику МідьСоняшник за вегетаційний період виносить до 150 г/га міді.   Дефіцит Міді на соняшнику Цинк. Соняшник за вегетаційний період виносить до 250г. цинку. Цинк має позитивний вплив на жаростійкість рослин та формування зернівок в умовах суховіїв, де він сприяє нагромадженню в квітках органічних кислот, як захисних речовин. Крім того, цей елемент підвищує холодостійкість рослин.  За нестачі цинку порушується синтез білку і його вміст у рослинах зменшується, що може призвести до висихання листків. Це пояснюється тим, що за його нестачі в рослинах нагромаджуються аміди та амінокислоти, тобто розчинні азотні сполуки. Перешкоджають засвоєнню цинку високі норми фосфору і вапна, низька температура ґрунту. Потреба в цинку складає близько 150-250 г/га.
 Дефіцит Цинку на соняшнику МарганецьСоняшник за вегетаційний період виносить до 150-250 г/га марганцю. Магній впливає на посухостійкість та підвищує ефективність фотосинтезу   Для соняшника існує декілька критичних по впливу на урожайність фаз розвитку. Виділяють три основні фази:
  • проростання насіння;
  • закладка кошика;
  • початок цвітіння.
Під час проростання рослини чутливі до перепадів температури, дефіциту вологи, дії ґрунтових гербіцидів, хвороб. Тому важлива обробка насіння в додаток до фунгіцидів та інсектицидів мікроелементами та стимуляторами. Це підвищує енергію проростання насіння, знімає стрес від зовнішніх факторів середовища та ЗЗР, стимулює розвиток кореневої системи, підвищує стійкість до хвороб. Найкраще зарекомендували себе мікродобрива YaraVita Rexolin та TENSO Cocktail в норми 120-200г/т. 
     Надалі важлива фаза 5-8 справжнього листа. В цей період відбувається закладка майбутнього кошика. При не збалансованому живленні, стресах, кошик закладається з меншою кількістю квіток, обмежуючи можливості майбутнього врожаю. До того ж рослини, не забезпечені в достатній кількості бором, марганцем та цинком не в змозі добре зав’язувати насіння та формувати насіння з більшою масою. Для цього важливо повторно застосовувати підживлення перед початком цвітіння.
     Найкраще для удобрення по листу використовувати рідкі суспензійні добрива — YaraVita Brassitrel, YaraVita Bortrac.  Для соняшника, який має шорстке опушення та товсту кутикулу листя, використання листкових добрив YaraVita із вмістом особливих формулянтів: зволожувач, прилипач, стабілізатор та абсорбент, забезпечує найкращу ефективність добрив.
         Практичний досвід показує, що система позакореневих листкових підживлень на соняшнику має високу ефективність. Від одноразового внесення листкових підживлень можна підвищити урожайність на 2-3 ц/га, дворазове позакореневе підживлення забеpпечує зростання врожайності до 5 ц/га, важливо, що зростає також і олійність насіння на 2-5%. 

Рекомендації щодо вирощування соняшнику від компанії  Syngenta. Результати застосування добрив YaraVita YaraVita Brassitrel improved sunflower yield and oil production Impact of YaraVita Brassitrel on oil content of sunflower Impact of YaraVita Brassitrel on sunflower yield YaraVita Bor improved sunflower yield and oil production YaraVita Brassitrel Fl Gives a Statistically Significant Increase in Sunflower Seed Yield.

kukuruza
           На странице «
Яра Онлайн Кукуруза«, Вы сможете ознакомиться с фотоотчетом о применении удобрений YaraMila на кукурузе.

     Кукурудза — теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння — 8-10°С, сходи з’являються за 10-12°С. При висіванні в холодний ґрунт (< 8°С) насіння проростає дуже повільно, набубнявіле насіння не сходить, різко знижується польова схожість. У фазі 2-3 листків витримує приморозки до -2°С. Сходи кукурудзи гинуть за -3°С. Небезпека повернення весняних приморозків в Україні існує і припадає один раз на 5-6 років. Якщо зниження температури (нижче -5°С) триває кілька годин, то кукурудза вимерзає незалежно від фази розвитку.      При сучасних технологіях обов’язково внесення як органічних, так і мінеральних добрив. Відомо, що вони дають високий ефект при науково-обґрунтованому застосуванні, тобто збалансуванні за елементами згідно потребам рослин, вмісту поживних речовин у ґрунті та розрахункової врожайності.
     Найбільший ефект малорухомі фосфорні та калійні мінеральні добрива, а також частина азотних дають при їх внесенні восени під оранку з рівномірним перемішуванням по всьому орному шару. Більшу частину азотних, а також частина фосфорно-калійних добрив використовують навесні при посіві або в підгодівлю з міжрядної обробки ґрунту. У зонах з недостатнім зволоженням під основний обробіток ґрунту потрібно внесення мінеральних добрив з розрахунку N60-90Р60К60 кг/га, при достатній забезпеченості вологою — N90-120Р60-80 К60кг/га. Поряд з мінеральними добривами у всіх зонах слід вносити і органічні добрива в кількості 40-60 т/га.
     Рекомендовані норми внесення добрива потрібно уточнювати з урахуванням попередника, родючості ґрунту, біологічних особливостей вирощуваних гібридів і запланованого врожаю. Обмежені фінансові можливості господарств змушують знизити дози внесених добрив до N40Р20 кг / га, застосовувати їх при посіві або в підгодівлю з першої міжрядної культивації, звичайно ціною зниження врожайності зерна, але при цьому зберігається рентабельність вирощування кукурудзи.
     Якщо восени добрива не були внесені в необхідних кількостях і співвідношеннях їх необхідно довнести навесні під ранню культивацію. Однак ефективність їх при цьому знижується. Одночасно з посівом кукурудзи слід вносити гранульовані складні добрива з розрахунку по фосфору 15-20 кг / га. У разі азотного голодування рослин проводять підживлення в дозі N30-40 кг/га.
      Восени під оранку зябу або навесні під ранню культивацію можна вносити сухі, рідкі, прості і комплексні добрива з обов’язковим дотриманням співвідношення між азотом і фосфором.
      При появі ознак цинкового голодування у рослин кукурудзи, посіви обприскують YaraVitaZintrac з розрахунку 0,50-1,0 л/га при витраті робочої рідини 200-250 л/га. Обробку слід поєднувати з некореневим підживленням сечовиною в дозі 10-15 кг/га.

     Вплив елементів живлення на ріст та розвиток кукурудзи.

     Азот. Потреба в азоті посилюється за 1-2 тижні до викидання і досягає максимуму в період цвітіння. Важливо забезпечити:

  • — на початку вегетації — закладаються репродуктивні органи;
  • — у другій половині вегетації — формується зерно.

     Нестача азоту — пожовтіння рослин починається з нижніх листків. V-подібне пожовтіння листя, розпочате у центральної жилки поширюється до верхівок листя; верхівки відмирають (згоряють), а краї листя залишаються живими. Недолік азоту може викликатися посушливими умовами, а також затопленням.
     Фосфор. Споживається більш рівномірно протягом вегетації. Посилене поглинання після викидання. Максимальне поглинання в період цвітіння. 
     Вплив нестачі фосфору (фото 4) — листя, починаючи з верхівок, стають пурпурними або червоними, спочатку, уражаються нижні листки, пізніше верхівки листя можуть побуріти і відмерти. Початки утворюються невеликі, часто неправильної форми, з викривленими рядами зерен.
Дефіцит магнію на кукурудзі


     Калій. 
Поглинається рослинами до фази цвітіння. Його споживання посилюється за 2-3 тижні до цвітіння. Максимальне поглинання в період викидання. Нестача калію (фото 5)- пожовтіння країв листя, починаючи з верхівок, уражена тканина пізніше стає коричневою і відмирає. àtâ€
Вплив мікроєлементів на ріст та розвиток кукурудзи.
     Цинк.  Основний мікроелемент для кукурудзи. Цинк бере активну участь ву процесах обміну та синтезі протеїну, хлорофілу та вітамінів В, Р, С, впливає на процеси росту і розвитку, підвищує стійкість до несприятливих умов, зокрема приморозків. Нестача цинку (фото 1, 2, 6) — симптоми зазвичай проявляються за 2 тижні до цвітіння качанів. При цьому коротшають міжвузля, проявляється смугастість листя в результаті знебарвлення тканин за їх межам і по всій довжині центральної жилки, однак самі краї листя і центральна жилка залишаються зеленими. Нові листя також видозмінюються. Іноді краї листя і вузли стебла стають пурпурними. Рослини припиняють ріст при жорсткому дефіциті цього мікроелемента. Дуже рідко на всьому полі проявляється однорідний ефект. Сприяє цинковому голодування високий вміст фосфору в ґрунті, кислі ґрунти (рН вище 6,3), холодні, сирі ґрунти, нестача органіки в ґрунті.

Дефіцит цинку на кукурудзіДефіцит цинку на кукурудз 2
     Магній. Магній  впливає на процеси цвітіння та запилення, зав’язування качанів, зменшує їх озерненість. Критична фаза – зав’язування і формування зерна. 
     Нестача магнію (фото 4) — характеризується червоно-пурпуровим забарвленням уздовж країв і на верхівках листя, може спостерігатися відставання в рості. Дефіцит магнію на кукурудзі
     Бор. Позитивно впливає на цвітіння і зав’язування качанів, процеси дихання. Нестача бору спричинює гальмування росту рослин, міжвузля скорочені, качани деформовані і частково не містять насіння, на листках з’являються сірі продовгуваті некротичні плями, молоде листя скручується, поверхня листа набагато менша. Завдяки бору покращується склад поживних речовин в рослинах та їх стан, підвищуєються якість та кількість пилку, утворюється більша кількість насінні в качані, підвищується урожайність.
     Залізо. Нестача заліза — блідо-зелені до білих смужки між листовими жилками, зазвичай на верхніх листках. 
     Марганець. Дефіцит  марганцю проявляється у верхніх листках, простір між жилками, знебарвлюються, набуваючи блідо-зеленого або жовтого кольору, нижні листки стають оливково-зеленими і смугастими, при сильному пошкодженні — довгі білі смужки, центр яких пізніше стає коричневим і випадає.  
     Мідь впливає на збільшення вмісту білка і цукру в зерні, підвищує врожайність, стійкість до ураження хворобами.
     
     В 2011 році компанією Syngenta були проведені досліди, для встановлення оптимальної норми добрив, яку необхідно використовувати при посіві. Урожайность кукурузы
Рекомендації щодо вирощування кукурудзи  від компанії Syngenta.

ozimaya_raps Ріпак потребує більшої кількості добрив ніж зернові. Засвоєння елементів живлення рослинами озимого ріпаку — азот 47-65 кг/га, фосфор 22-40 кг/га, калій 50-80 кг/га, кальцій 30-70 кг/га, магній 7-12 кг/га, сірка 15-30 кг/га, бор 110-160 г/га, марганцю 400-500 г/га, цинку 130-170 г/га, молібдену 4-6 г/га. Озимий ріпак — досить вибаглива до вологи культура. Транспіраційний коефіцієнт — 500-750. Рослини ріпаку найбільш чутливі до вологи восени та весною. Орієнтовно 10-30% елементів живлення (залежно від рівня врожайності) ріпак може засвоїти з ґрунтових запасів. Частину елементів живлення можна компенсувати внесенням органічних добрив 20-30 т/га. Краще гній вносити під попередник. Решту потреби забезпечують мінеральними добривами. Азотні добрива є основою формування оптимальної вегетативної маси, високого врожаю насіння. Ріпак має високу потребу в азоті. Ефективність азотних добрив зменшується при відсутності фосфорних і калійних добрив. Основним азотним добривом є аміачна селітра.
     Фосфорні добрива сприяють формуванню добре розвиненої кореневої системи і оптимальної будови розетки ріпаку, кращому засвоєнню азотних добрив, збільшують стійкість рослин до морозів, підвищують насіннєву продуктивність, зменшують ризик вилягання посівів, прискорюють достигання. Із фосфорних добрив ефективним є суперфосфат, де крім фосфору міститься також кальцій та сірка.
     Калійні добрива сприяють синтезу і акумуляції вуглеводів у тканинах, що підвищує стійкість до морозів. Вуглеводи також підвищують осмотичний тиск у клітинах кореневої системи, завдяки цьому краще засвоюється вода, а з нею й елементи живлення. Вони підвищують стійкість до вилягання, ураження хворобами, зимостійкість, збільшують кількість насіння на рослині і масу 1000 насінин. Ріпак відноситься до калієлюбних рослин. Бор. В рослинах ріпаку регулює синтез вуглеводів, нуклеїнових кислот, впливає на диференціацію, ріст і поділ клітин, оскільки є складовим елементом стінок клітин. Поліпшує переміщення в рослині продуктів фотосинтезу, збільшує морозостійкість, підвищує насіннєву продуктивність та вміст олії. Нестача бору призводить до зменшення кількості стручків і насіння в стручках, гальмування росту рослин, хлорозу наймолодших листків. На слабо забезпечених цим елементом ґрунтах урожайність після внесення бору зростає на 2-5 ц/га. Обов’язковий до застосування на кислих ґрунтах.  Вносять при позакореневому підживленні навесні перед змиканням рослин у рядках у фазі бутонізації — до фази цвітіння, коли добре розвинута листкова поверхня. Ріпак потребує 300-600 г бору на 1 га. Рекомендовані добрива — YaraVita Bortrac від 1,0 до 2,0л/га, YaraVita Brassitrel від 2,0 до 3,0 л/га. Марганець. Найбільш ефективний на ґрунтах з нейтральною або лужною реакцією, оскільки при рН більше ніж 6,5 стає практично недоступним для рослин. Забезпечує приріст урожаю 2,5-5,0 ц/га. Зменшує ураження борошнистою росою. Нестача марганцю призводить до сповільнення росту, хлорозу молодих листків, сповільнення утворення білка та вуглеводів. Найкраще вносити у період найбільшого розвитку листкової поверхні і у фазі бутонізації. Це другий за своїм значенням мікроелемент для ріпаку. Рекомендовані добрива — YaraVita Hydromag від 0,7 до 1,0 л/га. Молібден. Дефіцит молібдену мають кислі ґрунти. Вносять його, коли вміст менше 0,15 мг/кг сухого ґрунту. На нестачу молібдену ріпак реагує помітним зменшенням урожайності. Рекомендовані добрива — YaraVita Molytrac від 0,10 до 0,150 мл./га. Достатнє забезпечення макро- і мікроелементами в осінній період росту сприяє оптимальному формуванню розмірів кореневої шийки (удобрення лише азотом буде сприяти її витягуванню). Підвищується концентрація клітинного соку, з міжклітинного простору тканини відтягується вода, що є важливою умовою зменшення ризику вимерзання рослин. Правильно удобрена рослина нагромаджує в кореневій шийці запасні речовини, які буде використовувати під час весняного пробудження та відновлення вегетації. В такому стані ріпак може витримувати зниження температури до -15° С у безсніжні зими, а при достатньому сніговому покриві — до -25° С, навіть -30° С.


sugar beet Азот серед елементів живлення має найбільший вплив на формування величини врожайності коренеплодів джерелом азоту для цукрового буряку з ґрунту є його аміачні, нітратні та амідні форми. З підвищенням норми азотних добрив, підвищується врожайність коренеплодів, але зменшується вміст цукру і відбувається значне нагромадження амідного азоту.
    При азотному голодуванні рослини відстають у рості, листки набувають світло-зеленого хлоротичного кольору (хлороз), а сім’ядолі жовтими. Відмирають нижні листки навіть при достатньому забезпеченні вологою.
    Фосфор сприяє процесам фотосинтезу. Використовується рослинами з ґрунту в основному у формі вищого окислу Р205 іону ортофосфорної кислоти. Для фосфору дуже важливе значення має добре змішування з орним шаром ґрунту, оскільки він у ґрунті майже нерухомий.   Фосфорне голодування частіше буває в молодому віці. Ріст сходів сповільнюється, жовтіють сім’ядолі. Рослини надмірно засвоюють азот. Листки жовтіють, жилки коричневі.

    Калій регулює фотосинтетичну активність рослин, підвищує гідрофільність та водоутримуючу здатність, стійкість листків до захворювань. При калійному голодуванні краї листків стають зморщеними, жовто-коричневими, на них з’являються темно-бурі плями. Інша назва хвороби краєлистий некроз. При подальшому розвитку плями з’являються в центрі листка, на черешках і весь листок відмирає.

     Кальцій на противагу калію і натрію, знижує гідрофільність і зменшує кількість води в тканинах. Кальцієве голодування проявляється у другій половині вегетації у вигляді зморщених пластинок старих листків. На кінцях листків видно опіки, в центрі листка хлороз і некроз.

     Магній входить до складу хлорофілу, активізує діяльність ферментів, сприяє нагромадженню цукру. Магнієве голодування спричинює скручування листків у фазі 2-3 пар листків, а потім їх некроз по краях.

     Потреби магнію і натрію задовольняються мінеральними добривами, де ці елементи містяться як домішки.

     Сірка входить до складу деяких амінокислот і білків, впливає на азотне живлення. 

     Цукровий буряк має велику потребу натрію. За його нестачі вносять натрієву селітру в рядки. 

     При вирощуванні цукрового буряку необхідно застосовувати борні, мідні, марганцеві, цинкові, молібденові та кобальтові мікродобрива. Залізо та магній відіграють важливу роль у роботі хлорофілу рослин; марганець та молібден — в окислювальній системі фотосинтезу; цинк істотно впливає на обмінні реакції електронів; мідь відіграє провідну роль у диханні та фотосинтезі.

     Для цукрового буряку найкритичнішим елементом є бор. З поміж інших мікроелементів він найсуттєвіше впливає на врожайність та цукристість коренів, беручи активну участь у метаболізмі вуглеводів та синтезі матеріалу клітинних стінок. Нестача бору спричинює сповільнення росту, скручування та в’янення листя. Класичним симптомом є суха гниль листя. Коренеплоди мають погану лежкість, уражуються кагатною гниллю.

     Мідні добрива застосовують на торфоболотних ґрунтах. На дерново-підзолистих, сірих лісових, легких піщаних їх вносять один раз у п’ять років. 

     Цинкові добрива підвищують урожай і цукристість на чорноземах з невеликим вмістом цинку.

     Молібденові добрива потребують рослини на ґрунтах з кислою реакцією -дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземах опідзолених та вилугуваних.

     Проявлення дефіциту мікроелементів на цукровому буряці.

 bor1 bor2 bor3  mg1 mg2   s zn calcium
 
mg3 mn    

соя Для формування 1 ц зерна сої необхідно 6,5-7,5 кг азоту, 1,3-1,7 кг фосфору, 1,8-2,2 кг калію. Надходження елементів живлення впродовж вегетації сої відбувається нерівномірно. Від сходів до початку цвітіння рослини засвоюють лише 18% азоту, 15% фосфору і 25% калію. Основна частина макроелементів поступає в рослину в період від бутонізації до формування бобів і наливу зерна- 80% азоту, 80% фосфору, 50% калію. На початкових фазах росту (від сходів до гілкування) рослинам сої найбільш потрібний фосфор, який сприяє закладанню більшої кількості генеративних органів. Фосфор сприяє розвитку бульбочок, внаслідок чого покращується забезпечення азотом.
     До початку цвітіння рослини сої засвоюють калію в 1,5 рази більше ніж азоту, і в 1,8 рази більше ніж фосфору. Проте найбільшу кількість калію рослини використовують у фазі формування бобів і наливу зерна.
     Для забезпечення потреб рослини в азоті перш за все необхідно застосовувати бактеріальні добрива, ризоторфін. Обробляють насіння в день сівби. На 1 ц насіння використовують також 0,6 л води. Висівають оброблене насіння в той же день, так як при тривалому зберіганні життєздатність бактерій різко зменшується. Приріст урожаю зерна сої від ризоторфіну становить 3-4 ц/га. 
     Під час сходів і впродовж тижня після сходів проросток використовує поживні речовини з насіння. Внесення високих норм азоту до сівби пригнічує розвиток бульбочок. Найбільше азоту соя засвоює від фази бутонізації до цвітіння, коли інтенсивно наростає вегетативна маса. У цей період фіксація атмосферного азоту максимальна. Значна частина азоту використовується при наливі зерна. Під час наливу азот також поступає в зерно з інших органів рослини.
     Норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, рівня запланованого врожаю тощо. Фосфорні і калійні добрива (P45-60К45-60) вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива, як правило, при дотриманні вимог агротехніки і створенні оптимальних умов азотфіксації з повітря, не застосовують. Стартову дозу азоту (N20-30) дають під культивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників, а повну норму (N60-90) вносять у випадку неефективної роботи бульбочок. 
       У сої більша потреба в кальції ніж у зернових культур. Оптимальний рівень показника рН 6,2-7,2 зберігається внесенням вапна в рамках сівозміни за даними ґрунтової діагностики. Для досягнення оптимального рівня кислотності для сої вапно вносять вже під попередник
      Вплив мікроелементів на ріст та розвиток сої. Соя, залежно від ґрунтових умов, відчуває потребу в певних мікроелементах. Часто бор і марганець при вапнуванні стають важкодоступними для рослин сої. В таких випадках вносять рідкі добрива позакореневим способом. На кислих підзолистих і опідзолених ґрунтах рекомендується внесення молібдену. Нестача мікроелементів знижує врожайність, викликає ураження хворобами, погіршує якість зерна. Для росту і розвитку сої мікроелементи надзвичайно важливі, оскільки наявність їх у достатній кількості є обов’язковою умовою інтенсивного засвоєння азоту з повітря. Найважливіші мікроелементи для сої — бор, молібден, кобальт. Дефіцит молібдену (фото1). Молібден сприяє росту коренів, прискорює розвиток і стимулює діяльність бульбочкових бактерій, бере участь у фосфорному та азотному обміні, підсилює синтез хлорофілу. Він локалізується в молодих ростучих органах рослини. В кінці вегетації більша частина його зосереджується у достиглому насінні. Молібден входить до складу ферменту нітрогеназа, який сприяє біологічній фіксації азоту атмосфери. Специфічна роль молібдену в процесі азотфіксації обумовлює покращення азотного живлення бобових культур, підвищує ефективність фосфорних та калійних добрив. При цьому поряд з ростом урожайності підвищується вміст білка. Соя належить до культур, що є досить чутливими до внесення молібденових добрив. Приріст урожаю зерна сої від молібдену становить 2-3 ц/га. 
     Найбільш ефективне і економічно вигідне застосування молібдену під час передпосівної обробки насіння. Для обробки насіння використовують 0,15 л/т YaraVita Молітрак. При позакореневому підживленні в період бутонізації- початку цвітіння, норма внесення YaraVita Молітрак становить 0,2-0,25 л/га.
дефицит соя
     Дефіцит марганцю (фото 2). Як правило, може проявитися, коли пройде 4 тижні після сходів. Основні симптоми дуже схожі нестачі заліза: молоде листя жовтіє між прожилками. У міру збільшення нестачі марганцю, на листі з’являється «іржа». Як і у випадку з залізом, ця проблема трапляється в основному на грунтах з рівнем рН більше, ніж 7,3. Пропонуємо використовувати YaraVita Мантрак в нормі 0,3-1,0 л/га.
     Дефіцит заліза (фото 3).  Дефіцит заліза або хлороз — це загальна проблема для грунтів з високим рівнем рH і для деяких погано дренованих грунтів. Вапняний хлороз, як правило, викликаний не низьким рівнем вмісту заліза, а нездатністю рослин його ефективно використовувати. У важких випадках весь листок стає білим, малі некротичні плями з’являються близько до країв листка. Для ліквідації дефіциту заліза, рекомендуємо застосовувати YaraVita Rexolin D12 в нормі 0,3-1,0 кг/га., а також проводиди обробку насінневого матеріалу YaraVita Rexolin ABC в нормі 0,1-0,15 кг/га. Дефицит соя2
     Дефіцит бору (фото 4). Необхідний рослинам впродовж усієї вегетації. Він забезпечує транспортування асимілянтів у рослині. За його нестачі особливо страждають молоді ростучі органи. Відбувається захворювання і відмирання точок росту, оскільки бор відповідає за диференціацію клітин і формування стінок клітини. Бор збільшує кількість квіток і плодів. Без нього порушується процес достигання насіння. Цей мікроелемент покращує надходження в рослини азоту. Внесення бору доцільне на кислих (рН < 5,5) і лужних (рН > 7,5) ґрунтах. Нестача бору може бути викликана вапнуванням ґрунтів. На бор бідні дерново-підзолисті сірі та бурі лісові, заболочені ґрунти легкого гранулометричного складу. Нестачу бору можливо ліквідувати позакореневим підживлення посів сої добривом YaraVita Бортрак в нормі 0,35-0,75 л/га.

тіотрак, бортрак, грамітрел, брасітрел, яки добрива для високий урожай кукурудзи центр украини, розвитку озимого ріпаку елементи живлення, кукурудза вплив нестачі фосфору, яра пшениця досліди система удобрення, бактеріальні добрива вносять для таких рослин, удобрення пшениці, мікроелементи, добрива Яра, Yara, YARA, удобрения ЯРА, яра, качественные удобрения, інтенсивні технології вирощування, листкове підживлення огірків,
2012-2017.© Агрофілд - 2012-2014 Усі права захищені.